Ukrán
Колись, коли рiки ще не знали дамб, а степи - кордонiв, у самому серцi Європи, на перехрестi iмперiй i вiльних просторiв, народилася вiльна нацiя воїнiв. Їх звали козаками.Козак - це не просто вершник iз шаблею. Це - вибiр. Бути вiльним, навiть коли навколо панують тирани. Обрати честь замiсть вигоди. Степ - замiсть стiн ...Вони не мали царя. Не мали господаря. Їхньою державою була Сiч - дерев'яна фортеця посеред дикого поля, що трималася лише на братствi, свободi й мечi.Козаки боронили свiй край вiд туркiв, татар, московитiв. Але водночас ловили рибу, спiвали пiсень, шанували жiнок i читали зорi. Вони носили вуса, хрестики на шиї й чуби на поголених головах - як обiтницю духу. Були синами землi й неба, братами вогню i води.I серед них були особливi - тi, що володiли не лише мечем, а й таємним знанням. Їх називали характерниками - мiстичнi воїни. Щось мiж шаманами, монахами й магами. Вони входили в транс, зцiлювали, розмовляли з природою, передбачали майбутнє. За легендами - не боялися кулi, дихали пiд водою, говорили з вiтром i знали мову звiрiв. Їх не можна було вбити - бо вони вже жили наполовину по той бiк.Це iсторiя про першого з них. Про молодого козака-характерника Хорта, що прийшов у цей свiт, аби пробудити iнших. I нагадати: ми ще тут. Ми пам'ятаємо, хто ми є. I знову стаємо до бою.
